У сучасному суспільстві, в міру демократизації міжнародних відносин та прогресивного розвитку міжнародного права, зростає роль індивідів, ширше – населення. Населення, будучи фундаментальним, необхідним елементом держави, було колись трактоване як всього лиш “придаток” території. Зараз населення – активний елемент, що сам вирішує згідно з визнаним у міжнародному праві принципом самовизначення народів про устрій своєї держави, політичний статус та шлях її розвитку. Під населенням частіше всього розуміють сукупність індивідів, які проживають на даний момент на території тієї чи іншої держави. У будь-якій державі основну частину населення становить особлива категорія фізичних осіб – її громадяни.
Інститут громадянства виник порівняно недавно. У феодальній державі, що, як відомо, грунтувалася на поділі населення на стани та на нерівних правах останніх, існував інститут підданства, який символізував повну залежність людини від влади монарха. Інститут громадянства сформувався у процесі буржуазних революцій під впливом теорії про природні й невідчужувані права людини, її рівні громадянські та політичні права в суспільстві. Починаючи з Декларації незалежності, прийнятої 4 липня 1776 р. 2-м Континентальним конгресом представників англійських колоній під час Війни за незалежність у Північній Америці 1775— 1783 рр., держава почала визнавати людину вільним і рівноправним членом громадянського суспільства, активним учасником здійснення її суверенної влади.
Отже, інститут громадянства прийшов на зміну інституту підданства. Нині термін “підданство” застосовується лише у державах з монархічною формою правління (та й то не в усіх) і, як правило, у тому ж значенні, шо й слово “громадянство”.