Християнська Біблія складається з двох частин: Старого Завіту і Нового Завіту. Книги Старого Завіту писалися протягом більш як тисячі літ до Різдва Христового давньоєврейською мовою, книги Нового Завіту написані грецькою мовою в І столітті після Різдва Христового.
У Старому Завіті є книги канонічні і неканонічні. Основна різниця між ними в тому, що книги канонічні більш давні, написані в XV–V століттях до Різдва Христового, а книги неканонічні, тобто які не ввійшли до канону, до зібрання священних книг, написані пізніше, у IV–І століттях до Різдва Христового. Старозавітний канон створювався поступово. Першим збирачем священних книг воєдино вважають Ездру (V ст. до Р. X.). У III ст. до Р. X. – І ст. після Р. X. старозавітний канон набув того вигляду, який існує в сучасній єврейській, так званій масоретській, Біблії (вона містить лише Старий Завіт; масорети, хранителі передання, закінчили роботу над нею у VIII ст. після Р. X.). У ній 39 книг, які розділені на три відділи: закон, пророки, і писання (цими словами в давнину називали Старий Завіт, — див. Мф 7, 12; Лк 24, 44). Закон (по-єврейськи тора) містить П'ятикнижжя Мойсея: Буття, Вихід, Левит, Числа і Второзаконня. Пророки, (небийм) поділяються на перших, або старших, до яких належать книги Ісуса Навина, Суддів, дві книги Самуїла (у нашій Біблії це 1 і 2 Царств) і дві книги Царів (наші 3 і 4 Царств; у християнській Церкві книги старших пророків, а також Руфі, Есфирі, Ездри, Неємії і Паралипоменон заведено вважати історичними книгами), і на останніх, або молодших, які у свою чергу поділяються на великих пророків і малих. Книги трьох великих пророків: Ісаї, Єремії, Єзекиїля; дванадцяти малих: Осії, Іоїля, Амоса, Авдія, Іони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії і Малахії. Писання складають: Псалми, Притчі, Іов, Пісня Пісень, Руф, Плач Єремії, Екклезіаст, Есфир, Даниїл, Ездра, Неємія і Літописи (= 1 і 2 Паралипоменон).